Північна Корея: як живе країна, яка погрожує Америці

Роман Бочкала побував в Північній Кореї в якості туриста, але, будучи журналістом, він не міг не фіксувати побачене. Неймовірно, але йому вдалося вивезти всі відеозаписи і фото з цієї закритої країни.

Бажання поїхати було давно. З приходом до влади Кім Чен Ина, «великого маршала», як його всі називають, зовнішня політика Північної Кореї стала більш агресивною, і ця країна опинилася в епіцентрі міжнародної політики. Зараз боротьба зі Сполученими Штатами дійсно досягла якогось апогею. У простих корейців неприкрита ненависть до Америки.

Багатьом цікаво, що ж там в КНДР. Там дійсно цікаво. Вирішив розбити враження по днях. Поки був у Північній Кореї, вів такий собі щоденник.

День перший

Переліт Пекін-Пхеньян. Північнокорейські авіалінії. ТУ-204. Ніколи не бачив таких порожніх літаків. 7 пасажирів. До 5 з них підсіли стюардеси і всю дорогу з посмішкою спостерігали, щоб ніхто нічого не сфотографував.

У міграційній карті, яку потрібно було заповнити на борту, зазначено: заборонено ввозити будь-яку літературу про КНДР і Південну Кореюї, порно і, якщо ти журналіст, то зобов’язаний про це повідомити. Напружився …

Прилетіли. Перевірка в аеропорту виявилася не такою страшною, як описували. Телефони не забрали і не перевірили вміст. Просто записали кількість – 2 штуки. Уточнили, чи є книги. Чесно зізнався, що при собі 3. Кожну перегорнули, перевели назву і повернули. Ноутбук не перевіряли.

Українці тут – рідкісні гості. Нас сприймають як частину Росії. Ті, хто знають про конфлікт, не розуміють, чого ми «посварилися». Деякі думають, що ми ще в Радянському Союзі. Америка – лютий ворог. Демонстрація ненависті до американських імперіалістів всіляко заохочується «вищестоящими товаришами».

Ніякої Північної Кореї не існує. Тут ображаються на таке визначення. Є Корейська Народно-Демократична Республіка. І є «фракціонери» з південної частини корейського півострова, захоплені кривавою штатівскою хунтою. Завдання свідомої півночі – звільнити південних братів.

Покладання квітів Великому Вождю Кім Ір Сену і його синові Великому Керівнику Кім Чен Іру – то, «з чого починається Батьківщина» і поїздка в «велику країну». На питання, скільки бронзи пішло, щоб виліпити велетенські статуї, гід відповіла образно: стільки ж, скільки важать всі серця корейського народу.

Приставили трьох супроводжуючих. Жінку – партійну, ідеологічно підкована ідеально. Чоловіка – погони прям світяться з під громадянського піджака. І водія, який, як мені здалося, був «старшим групи». Спілкуватися з місцевим можна було тільки через них.

У КНДР 4 телеканали. Всі державні. Новини щовечора о 20:00. По неділях – міжнародний огляд. Радіо – проводове. Диктори спілкуються з народом мовою гасел і партійних штампів. Спираючись виключно на офіційні заяви партії. Є кілька центральних газет. Про них детальніше трохи пізніше.

Північні корейці люблять сидіти на корточках. Уздовж узбіч, в очікуванні транспорту. Ремонтуючи дорогу. Просто зустрівши знайомого на вулиці, співрозмовники вважатимуть за краще присісти і затягнутися сигареткою. В ногах правди немає – це точно про жителів КНДР.

Курять корейці скрізь. В офіційних установах, магазинах, лікарнях. Тютюновий дим нікого не бентежить. В СРСР, судячи по фільмах, таке було 70 років тому.

Готель для іноземців порадував наявністю магазину для іноземців із заморськими товарами для іноземців, правда за місцевими нереальними цінами. Стало ясно – з голоду можна померти, тільки якщо закінчаться гроші.

Є гаряча вода. Електрику в багатьох районах відключають з 22:00 до ранку. Але вогнища іноземців, коли вони присутні, не гаснуть навіть вночі. Їх опромінюють за допомогою генераторів і автомобільних акумуляторів. Вуличні лампи подекуди тьмяно світять.

Інтернету немає. Але в готелях для іноземців дозволено відправляти електронні листи зі спеціального комп’ютера. Корейцям теж можна користуватися імейлом. Але за попередньою заявкою – за дві доби до дня відправки.

Приїжджі “сімки” НЕ підходять. Мобільний зв’язок виключно місцевий. Два оператора. Працюють районовано. У масштабах провінції, де зареєстрований абонент. З «закордону» на корейські номери додзвонитися неможливо.

О третій годині ночі, коли один з туристів вирішив прогулятися, гід вже чекав його в фойє. Зміна часових поясів, каже гість, хочу свіжим повітрям подихати. Не треба – поверніться в номер і відкрийте вікно.

Про стеження. Є такий міф, що навіть якщо ти в Північній Кореї сидиш на горщику, там буде «жучок», який все слухає. Є контроль. Я знаходив  в своєму номері «жучки» і камери стеження. Це все є. Але в основному за тобою стежать ті гіди, які до тебе прикріплені.

День другий

О 6 ранку – гудок. Країна прокидається і йде на роботу. Трудящих проводжають на службу жінки з червоними прапорами в зелених костюмах. Як нам пояснили, це безробітні. Вони посміхаються і махають в знак солідарності з трудящими – рівно о 07:30.

Кава – дефіцит. На сніданок завжди за окрему плату і, в основному, розчинна. Молоко виключно сухе.

У Північній Кореї взагалі немає молока. Як і практично немає м’яса. Місцеві його категорично не їдять. За винятком просунутих верств населення. Для заїжджих туристів теж знаходять.

Пов’язано це з тим, що по суті немає тваринництва. Місцевість гірська. Кожен придатний шматок землі засівається рисом, кукурудзою чи пшеницею.

Собак їдять рідко. Стверджують, що ферм для їх вирощування в кулінарних цілях, не існує. Але потім я з’ясував, що такі спецзаклади все ж є. Туристам собачатину не пропонують. І тему не піднімають. Місцеві приправи за смаком приблизно як в китайських ресторанах. Про існування «корейської моркви» в самій Кореї не знають. Тут маринують капусту – кімчи.

У Пхьеньяні кілька магазинів з пристойним асортиментом. Суто для іноземців і забезпеченого партійного прошарку. На місцеву зарплату в них можна ходити на екскурсію. На пряме запитання до корейців, яка у вас зарплата, звучала відповідь: я не зрозумів питання.

Звозили в село, де народився Кім Ір Сен. Важливий ритуал. Тут вам покажуть глиняну хатину під солом’яною стріхою. І розкажуть, як Великий Вождь в 11 років почав творити революцію. Дитинство «Сонця, що сходить» замінила визвольна боротьба. Опис етапів становлення Отця Нації нагадує житіє святих. Ставлення до Кім Ір Сена в КНДР – як до Месії.

З приводу ідей чучхе. Багато напевно чули про них, але мало хто знає суть. Легенький лікнеп. Чучхе – древнекорейска філософія. Її суть в тому, що людина – творець своєї долі. Центр всесвіту, здатний самостійно управляти долею. Кім Ір Сен приправив вчення соусом комунізму. Він хотів піти від марксистсько-ленінської і китайської доктрин. І згадав про чучхе.

У чучхе криється природа корейського атеїзму. Комуністичні вожді замінили Бога. У вченні сказано – «наївно вважати, що при такому розвитку науки і техніки, хтось вирішує все, сидячи на небесах». До цього корейці були буддистами.

Ідеї ​​чучхе реалізуються за допомогою політики сонгун, придуманої великим керманичем. Суть – всього потрібно добиватися, спираючись на власні сили. Не чекати допомоги і бути готовими терпіти нестатки. Сонгун – керівництво до дії в усіх сферах життєдіяльності. Відносно військових питань говориться – не існує окремо народу і армії. Є єдиний озброєний народ. Вулиці Пхеньяну це підтверджують.

У Північній Кореї одна з найбільших регулярних армій: 3 мільйони багнетів при населенні 28 мільйонів.

Про третю світову і мілітаризм. Народні маси просто жадають, щоб їхній лідер натиснув на червону кнопку. Вони впевнені, що виграють цю війну і размажут американців по стінці. Вони ледь не просять, щоб він це зробив. Мене це дуже здивувало, але це пропагується. Вони поклоняються своїм ракетам. Вони стоять у вигляді пам’ятників, їм поклоняються, як стародавні народи ідолам.

При цьому ніде не зустрічав переміщення військової техніки. Можливо, вона відбувається вночі або по окремих дорогах. А ось піхоти просто тьма. Військові містечка на кожному кроці. Військові живуть в убогих землянках казармного типу. Знімати їх заборонено. Місцями будуються містечка нового типу, що нагадують радянські.

У Центрі досягнень науки і техніки по центру будівлі стоїть балістична ракета. Третя. Успішно вразила на навчаннях уявну ціль.

Смертоносному стрижню поклоняються, як стародавні люди фалосоподібним божкам. Корейці мріють, щоб ракета, нарешті, полетіла за океан і знищила заклятого ворога.

При всьому корейському безбожництві, в Пхеньяні діє православний храм. Ясна річ – московського патріархату. Яке звання носить отець Федір, питати не став. Хоча очевидно, що служить він не тільки церкві.

Побудувати храм було вирішено після зустрічі Путіна з Великим Керівником Кім Чен Іром. У вихідні в храм приходить до 100 чоловік. В основному, всі з російського посольства.

Сходили в цирк. У Північній Кореї чудові акробати. Демонструють чудеса володіння тілом. Шкода, що знімати їх і фотографувати суворо заборонено. Світ би захопився.

У Пхеньяні є метро. 26 кілометрів шляху, 7 зупинок, дві гілки. Глибокі помпезні станції в стилі київських «Золотих Воріт». У вагонах портрети Вождів.

Новини народ дізнається з газет. Вони на стендах на станціях метрополітену. Електронна газета по північно-корейськи – сфотографував стінгазету і пізніше прочитав з екрану смартфона.

Щогодини на центральному вокзалі грає реквієм. Вдень і вночі. І так буде вічно. Вся справа в тому, що товариш Кім Чен Ір помер в поїзді. У своєму спецвагоні, подарованому Сталіним. Проходячи вокзал під час скорботної музики, бажано плакати.

День третій

Заїхали в буддистський храм. Виявилося він під захистом ЮНЕСКО. Всього таких кілька в КНДР. Вождям вистачило розуму не руйнувати їх. Офіційно Північна Корея – країна атеїстів. Але в Будду народ все одно вірить. Тихенько вдома на кухні.

Тут зовсім не відчувається, що Північна Корея – епіцентр світової політики. По ТБ – кіно, по радіо – патріотична музика. Газети, як я вже говорив, в метро. У них лише офіційна позиція влади з актуальних питань. Є ще журнал російською, англійською та китайською. Для іноземної аудиторії.

Дізнався, як готують собак. Бажано брати не міських домашніх, а сільських. Їх спеціально відгодовують. Порода не має значення. Головне, щоб пожирніше.

Після забою туша 12 годин вимочується. Потім м’ясо 2 години варять і подають разом з бульйоном, локшиною і яйцем. З собачого сала робиться приправа з додаванням прянощів і часнику. Особливо люблять корейці собачатину в жарку погоду. Обґрунтовують тим, що собачий жир не застигає навіть в холодній воді. Особливо собак люблять чоловіки.

Головна святиня – Палац Сонця. Мавзолей, в якому покояться забальзамовані тіла Вождів. Відвідування цього пантеону – найважливіша подія в житті північного корейця. Як хадж для мусульманина. Прах керманичів знаходиться в двох однакових величезних залах на різних поверхах. У напівтемряві червоного світла лежать два маленьких тільця.

У 2013-му відкрився перший в Північній Кореї гірськолижний курорт. Масштаб будови вражає. Стиль альпійський. Напевно повинен нагадувати Великому Маршалу Кім Чен Ину Швейцарію, в якій він навчався. Відпочиваючих, звичайно ж, немає. Пояснення просте – не сезон.

Про те, що Великий Маршал навчався в Швейцарії, офіційно жодного разу не повідомлялося. Але чутки такі в Північній Кореї ходять.

Перед очима ожила листівка з радянського минулого. Побачив автобус 50-х років. З скошеним дахом ззаду і круглими фарами. Тут такі досі бігають. Поряд з сучасними китайськими – простими, як двері, але новими.

Інформація про те, що в КНДР дозволено носити певну кількість зачісок – міф. Але певні обмеження все ж є. Чоловіки не носять довге волосся.

Школярки і студентки – тільки каре. Дівчата постарше – хвостик. Зовсім вже жінки – коротке волосся, як у чоловіків.

Більшість ходить на роботу пішки. Можливо, це пов’язано практично з повною відсутністю особистого автотранспорту. Великий Маршал Кім Чен Ин впроваджує «атмосферу спорту». У день велено проходити 10 тисяч кроків.

Особистий автомобіль – привілей, який потрібно заслужити. Більшість авто – радянські і китайські. Але зустрічаються і нові версії топових марок. Q7, Range Rover, Land Cruiser 300, Volvo CX90. Перерахував тільки ті, що бачив в нових кузовах. Судячи по чорних номерах, пересуваються на них силовики.

Є на що подивитися в горах. Вони тут лісисті, з великою кількістю річок і красивих водоспадів. З огляду на майже повну відсутність туристів, відчуття – ніби потрапив на безлюдний острів.

Проїжджали Східне море. На протилежному березі – Японія. Берегова лінія огороджена колючим дротом під електрикою. І тут розумієш, що знаходишся не просто на острові, а на острові-в’язниці …

Про кафе і ресторани. Їх небагато, і я ніколи в цих кафе не бачив місцевих. Кілька разів перетинався з іноземцями, які жили в моєму ж готелі. Я так підозрюю, що всі кафе працюють для іноземців і для якоїсь партійної еліти. А так, щоб якась людина просто йшла по вулиці і зайшла в кафе – такого немає. Це просто недоступно за ціною, тому що зарплати жебрацькі, всього кілька доларів, а ціни в кафе орієнтовані на іноземців.

День четвертий

У центрі Пхеньяна величезний військовий музей. Напевно – як Пентагон. Щоб обійти його зали, знадобиться кілька днів. Корейці півночі пишаються, що музей був побудований менш ніж за рік. І чи то жартома, чи то всерйоз на його зведення було кинуто мільйон рук.

Ось у чому корейцям не відмовиш, так це в умінні возвеличити своїх національних героїв. Натурально вибиває сльозу, коли дивишся на загарбників американського розвідувального корабля Пуебла. На борців за «звільнення від японського гніту». На революціонерів, на визволителів «поневоленого» імперіалістами півдня.

Поїхали в місто Вонсан. Забігаючи вперед – всі траси бетонні. Як злітна смуга. Тільки поганої якості. Стики між плитами такі, що аж підкидає. Впала в око вкрай мала кількість транспорту. Фури взагалі не їздять.

В’їзд до столиці тільки за спецдозволом. Якщо ти не мешканець Пхеньяна, будь добрий оповісти свій місцевий орган влади про бажання відвідати місто Сонця і отримай дозвіл.

Паспортів у північних корейців немає. Тільки свідоцтво про народження і довідка, в якій зазначено місце реєстрації. Закордонний паспорт видається під конкретну поїздку. За межі країни виїжджає вкрай малий відсоток населення. Запитав – чому? Відповідь: а навіщо, в Північній Кореї все є.

Японське море корейці півночі називають Східним. До Японії відношення приблизно таке ж жахливе, як до США. Японська влада стверджуює, що КНДР викрали як мінімум 15 японців. Когось під час відпустки в Європі, когось під час бізнес-поїздки. Вони публічно засуджували політику Північної Кореї. Пхеньян підтвердив п’ятьох і в підсумку повернув Японії. Доля ще десяти японців невідома.

За талонами: мило – 6 шматків на місяць (якось забагато, але так сказали …), пральний порошок, рис (600 грамів на день). У дефіциті рослинне масло, м’ясо і цукор. Але це не те, що реально видається. Це допустимий ліміт. Талон потрібно підкріпити грошима.

В Північній Кореї немає товстих. Ось просто. Зайва вага, немов капіталісти, відсутня. Всі підтягнуті і однакові на зріст.

Що стосується вгодованості Великого Маршала, товариша Кім Чен Ина, то вона пояснюється неймовірною кількістю думок, що наповнює його організм.

М’яса народні маси не бачать. У продажу воно подекуди є, але не по кишені. У кращому випадку працівники можуть розраховувати на сосиски із сої.

Тут люблять радянські пісні. Толкунова, рання Пугачова, П’єха (та, що жінка) співають з транзисторів. Іноді зустрічаються CD-програвачі. Тут це останнє слово в розвитку цифрової техніки. Флешок і інших сучасних засобів запису інформації немає в природі.

Дівчата в національних костюмах співали пісні за обідом. Іноземців так прийнято розважати. Знайомити з місцевим фольклором. Коли затягнули про партію, натурально заплакали. Трудова партія Кореї – це як КПРС. І навіть більше. До правлячого політичного класу тут сакральне ставлення. Вожді десь там – на Олімпі. Кім Ір Сен – Зевс. Кім Чен Ір – ну, скажімо, Гефест. Кім Чен Ин – справжнісінький Арес.

Відвідали піонерський табір. Найбільший і показовий. Північнокорейський Артек. У 90-х українські комуністи сюди навіть відправляли дітей на відпочинок. Діти в краватках ходять строєм. Втім, вони всюди марширують, не тільки в таборах. Вожаті – як у фільмах з дитинства. Щоб потрапити сюди, потрібно заслужити значок. Його дають за зразкову поведінку і відмінне навчання.

У Вонсані став свідком того, як народ йшов на антиамериканську демонстрацію. Висловити обурення з приводу «потворних заяв» Трампа. Президента США тут називають «жахливим старим». Стрункими рядами і цілими колективами, народ стікався звідусіль, немов дощова вода в колектор. Відзначив для себе вираз обличь. М’яко кажучи, дуже пролетарські.

Без емоцій і майже без посмішок. Підійти до демонстрантів товариш гід не дозволив. Послався на те, що товаришам демонстрантам не потрібно заважати.