Марокко: дюни Сахари і блакитне місто Шефшауен

Одинадцять днів і кілька тисяч кілометрів до пісків Сахари і узбережжя Атлантичного океану – це розповідь про подорож до Марокко з наметами на орендованому авто.

Ідея поїздки в Марокко народилася рік тому. Проте тоді ця країна здавалась занадто далекою. Перепоною був брак коштів і авантюристів, готових летіти до іншої частини світу при “екстремальному” бюджеті. Цього року все склалося, ми купили дешеві авіаквитки із сусідньої Польщі.

За три місяці наша компанія сиділа в літаку, який прямував до Агадіру на південному заході Марокко. Це була стартова і кінцева точки нашої подорожі.

Не скажу, що зустріч з Марокко була приємною. Після п’яти з половиною годин польоту ми зіткнулися з першою проблемою – термінал компанії з оренди авто не зчитував українські карти. Першу ніч ми провели в наметах під парканом аеропорту. О 5 ранку невідомо звідки пролунав азан, заклик муедзинів до молитви.

Марракеш став першим містом, яке ми відвідали у Марокко. Його можна поділити на дві частини: нова, яка доволі звична – це відомі мережі закладів харчування, торгові центри, магазини; стара частина, так звана медина, тут все дешево, це суцільний базар із дуже вузькими вуличками, по яких ледь проїжджає автомобіль.

Серце медини Марракеша – це майдан Джем аль-Фна, вдень через нього їздять авто, а ввечері він перетворюється на суцільний фаст-фуд, де можна скуштувати всі традиційні марокканські страви, подивитися на акробатів та змій.

Після Марракеша почалося наше життя в наметах, ми вирушили до дюн Сахари в Мерзугу.

Мерзуга була на іншій стороні гір. Наша дорога проходила гірськими серпантинами. Тут ми натрапили на поселення берберів, якого навіть немає на карті.

З маленького міста Мерзуги, що поблизу кордону з Алжиром, починаються дюни Сахари. Хоча пустеля почалася раніше, але, як і для більшості туристів, у нас вона асоціюється з великими піщаними дюнами.

Дюни – це лише четверта частина всієї пустелі.

Чимось схожий на Марракеш, Фес – це колишня столиця Марокко, він складається з трьох частин: Фес-Ель-Балі (старе місто), Фес-Дждід (нове місто) та Віль Нувель (найновіша частина), вулички медини тут вужчі ніж в Марракеші й автомобілем тут мало де проїдеш.

Одна з найвизначніших пам’яток міста – це квартал шкіряників, тут, як і століття тому за старими технологіями обробляють шкіру тварин. Шкіряні вироби продаються по всій медині.

Зробивши великий гак по дорозі до Касабланки, ми заїхали у знамените марокканське синє місто – Шефшауен.

Шефшауен відомий тим, що майже всі будинки тут пофарбовані у різні відтінки синього або голубого кольорів.

Касабланка – це найбільше місто країни, розташоване на узбережжі Атлантичного океану. В Касабланці знаходиться одна з найбільших мечетей світу – мечеть Хасана ІІ. Вона вміщає 80 тис. на площі, висота її мінарету – 210 метрів.

Після Касабланки на нас чекав дводенний справжній відпочинок на пляжі Легзіра, одному із найгарніших пляжів світу.

При загальній вартості подорожі у трохи більше ніж дві мінімальні заробітні плати українця наша група подолала понад три тисячі кілометрів. Ми побачили основні визначні місця Марокко.

Нас купу разів обманювали вуличні торговці, проте, я не шкодую про це. Напевно це теж частина культури цієї країни. Хоча ми купу разів ночували “в найближчих кущах”, ходили переповненими вулицями медини, у нас ні разу нічого не вкрали, не було жодних неприємних ситуацій.

Щоб відчути дух Марокко не треба поспішати. На думку місцевих, біжать кудись тільки приїжджі.