Жити тут і зараз: уміння японців, яке наслідує весь світ

Усвідомлений спосіб життя в останні роки став популярним трендом в усьому світі, але в Японії, звідки ця практика походить, він є невід’ємною частиною культури вже багато сторічь.

З останнього вагону виходить провідник, який має блискавично перевірити стан потягу під час короткої зупинки.

Він виконує стандартну процедуру, інтенсивно жестикулюючи і проговорюючи вголос кожну свою дію.

Навіщо він це робить? Це і є усвідомлений спосіб життя? Не зовсім – насправді це прийом техніки безпеки, яким користуються японські працівники залізниці вже понад сторіччя.

Метод “сіса канко” (буквально “вказуй і називай”) допомагає запобігти помилкам через неуважність. Провідник вказує на деталь потягу, яку він має перевірити, а потім називає її вголос.

Це схоже на діалог із самим собою, мета якого – нічого не забути.

Метод працює на подив ефективно.

Дослідження, яке 1994 року провів Науково-технічний інститут японської залізниці і результати якого оприлюднили в Japan Times, показало, що виконуючи прості завдання робітники зазвичай припускаються 2,38 помилки на 100 дій.

При застосуванні техніки “вказуй і називай”, кількість помилок скорочується до 0,38 – тобто на цілих 85%.

Але як це пов’язано з філософією усвідомленості, яку зазвичай вважають тим самим, що й медитація, сидячи на подушці зі схрещеними ногами?

Як пояснює Джон Кабат-Дзінн, почесний професор медицини з Массачусетського Університету, “усвідомленість – це не просто сидіння в позі лотоса, вдаючи, що ви статуя Британського музею. Це – відчуття моменту тут і зараз”.

У 1979 році професор Кабат-Дзінн заснував відому тепер на весь світ Клініку зниження стресу методом усвідомленого життя (Mindfulness-Based Stress Reduction Clinic).

Це життя теперішнім моментом є глибоко вкоріненою в японську культуру практикою. Про неї не говорять, але вона виявляється практично на кожному кроці в житті японців.

Невід’ємним елементом чайної церемонії є уважне та неквапливе розглядання візерунків на чашці

Гостре відчуття моменту лежить в основі багатьох японських традицій, як-от чайної церемонії, поезій хайку та спостереження за цвітінням сакури.

Учасники чайної церемонії, перш ніж почати насолоджуватися напоєм, повинні уважно і неквапливо роздивитися візерунки на чашках та інтер’єр кімнати, яку зазвичай декорують листям та квітами цього місяця.

Проте найважливішим моментом церемонії є усвідомлення, що ця мить поруч із цією людиною в цьому місці вже ніколи не повториться.

Майстри хайку намагаються схопити суть теперішнього моменту в 17 складах. За допомогою яскравих образів природи вони створюють відчуття раптового просвітлення – дзену.

Мабуть найвідомішим зразком хайку є вірш “Жаба” Мацуо Басьо, який в перекладі з японської звучить так:

Старезний став!

Стрибнула жаба.

Сплеск води.

І мабуть ніде цей тріумф моменту не закарбовано так очевидно, як у традиції споглядати вишневий цвіт, яка лихоманкою охоплює японців щовесни.

Чому вони цим так переймаються? Саме тому, що цвітіння сакури є надто скороминучим – лише тиждень чи близько того.

“Швидкоплинність лежить в основі японського відчуття прекрасного”, – каже дзен-буддист і ландшафтний дизайнер Шунмьо Масуно.

Звичай споглядати вишневе цвітіння є яскравим проявом усвідомленого ставлення до теперішнього моменту

Японці відзначають швидкоплинність буття й багатьма менш відомими звичаями, наприклад, спогляданням місяця.

Складно не захоплюватися народом, який кожного вересня присвячує цілий вечір спостереженню за повнею.

Або влаштовує щедрі свята, щоби подякувати за роботу неживим предметам, як-от старі кухонні ножі, пензлі для каліграфії чи навіть використані швейні голки.

Ще одним популярним об’єктом споглядання в Японії нещодавно став мох. Інтерес до моху прокинувся після виходу роману-бестселеру Хісако Фьюджі “Мохи, мої любі друзі”.

Практикою споглядання моху захоплюються насамперед молоді жінки. Вони вирушають на екскурсії до японських лісів, відомих своїм густим моховитим покровом.

Мета таких турів виходить далеко за рамки неквапливої прогулянки – дівчата опускаються на коліна і за допомогою лупи ретельно розглядають чарівні лишайники.

Звичайно, для багатьох з нас, не надто досвідчених практиків усвідомленості, мох здається чимось дуже неважливим.

Але жоден японський сад каменів не обходиться без вкритого смарагдовим лишайником каменю чи кам’яного ліхтаря.

Це справжнє втілення вабі-сабі, або скромної простоти, що є основою естетичного світогляду японців.

Проявами усвідомленого способу життя японців є не тільки споглядання жучків і квіточок. Безліч повсякденних звичок та правил покликані допомогти вам “бути тут і зараз”.

Японський сад каменів втілює дух вабі-сабі, або скромну простоту, що є основою естетичного світогляду японців

Японські школярі починають і завершують кожен день короткою церемонією, під час якої вітають одне одного й діляться подіями дня.

На початку і в кінці кожного уроку учні та вчителі підводяться, кланяються і дякують одне одному. А перед кожним уроком учнів просять заплющити очі, щоби сконцентруватися на заняттях.

Схожим чином японські будівельники проводять спільну розминку перед робочим днем. А колега в офісі скаже вам “оцукаресама” (буквально “ви втомилися”), щоби подякувати за виконану роботу.

Якщо на зустрічі ви простягнете японцю свою візитівку, він ніколи не суне її квапливо в кишеню, а обов’язково уважно роздивиться і поділиться враженнями від неї.

Усі ці дії є тим, що професор Кабат-Дзінн називає “навмисним звертанням уваги на речі, які ми зазвичай не помічаємо”.

Вони допомагають усвідомлено сприймати те, де ти перебуваєш і що робиш протягом дня, та уникати життя “на автопілоті” з однією думкою про час, коли можна буде піти додому.

Як і більша частина японської культури, ці звичаї походять від філософії дзену.

“Усвідомлене ставлення до життя є частиною буддійської традиції вже багато століть”, – пояснює Такафумі Кавакамі, священик буддистського храму Shunko-in в місті Кіото.

Для послідовників цієї практики дзен – це світогляд, що визначає кожен крок у житті

У добу Камакура (1185-1333 роки) духовна практика дзен набула популярності серед самураїв і вплинула на різні види мистецтва, зокрема чайну церемонію, ікебану та ландшафтний дизайн.

А в мирну добу Едо (1603-1868 роки) філософія дзен поширилася серед простих людей

Для послідовників цієї практики дзен – це світогляд, що визначає кожен крок у житті: купання, приготування їжі, прибирання, роботу.

“Будь-яка діяльність і поведінка в повсякденному житті є практикою дзен”, – каже Еріко Кувагакі, священник храму Shinshoji в місті Фукуяма.

Цей підхід чудово проілюстровано в одній стародавній буддистській притчі, яка потрапила до збірки “Плоть і кість дзен”, опублікованої в 1957 році американським поетом і дослідником Полом Репсом.

Один чоловік на ім’я Тено багато років вчився, щоби стати вчителем дзен. Одного дня він прийшов до старого майстра Нань-іна.

На вулиці була злива, і Тено за звичаєм залишив сандалі та парасолю перед входом до будинку старця.

Після обміну вітаннями Нань-ін запитав Тено: “Ти залишив парасолю зліва чи справа від сандалів?” Не пам’ятаючи цього, Тено зрозумів, що для досягнення дзен йому потрібно пройти ще великий шлях. Він пішов і навчався ще шість років.

Мало хто з нас зможе досягти такого рівня просвітлення, але запитання Нань-іна залишається актуальним і досі.

Дедалі більше дослідників виявляють, що усвідомлене сприйняття реальності робить нас стійкішими до стресу, покращує самопочуття і знижує рівень тривожності та депресії.

Лія Вейсс, старша викладачка Програми виховання співчуття при Стенфордському університеті, є однією з делалі більшого числа фахівців, які пропагують “усвідомленість у дії”.

Навіть така, на перший погляд, маловажлива річ, як мох, стає предметом уважного споглядання японців

Замість десяти хвилин медитації вона радить практикувати усвідомлене ставлення до життя протягом всього дня. Вейсс називає це “осмисленим ставленням до своїх думок, почуттів та оточення, навіть коли ви зайняті чимось іншим”.

Тож як зробити своє життя більш усвідомленим? Почніть із простого прийому “вказуй і називай”, який можна застосувати вранці, коли ви йдете з дому.

Вимкнути світло? Є. Перевірити вікна? Є. Гроші? Так. Телефон? На місці. Ключі ви вже, напевно, ніколи не забудете.

А потім, можливо, у вас з’явиться хвилинка, щоби зупинитися й роздивитися мох.