Швейцарія в мініатюрі і трохи про традиції кантону Тічино

Пише блогер Марія Ковальова:

Саме час повернутися в теплу і м’яку осінь, яка і на осінь-то не схожа. Швидше на літо, ніби воно і не збирається нікуди йти.

Подорожуючи по кантону Тічино в Швейцарії, було б дивно не включити в маршрут Лугано.

Не тільки тому, що це один з важливих центрів всієї країни. Швидше через його розмірене курортне життя, з яким всі ці звання ділового та банківського центру чисто асоціативно мало в’яжуться.

Місто в цвіті магнолій, азалій та камелій. З спокоєм зелених парків та прогулянками по набережній.

А куди поїхати з Лугано, щоб недалеко, але цікаво?

Взагалі-то, при заселенні в готель вам видадуть проїзний Ticino Ticket і, зовсім не турбуючись про витрати на транспорт, можна буде поїхати куди завгодно в межах кантону: Беллінцону, Локарно.

Але і в околицях Лугано є чим зайнятися.

Якщо ви вже вивчили місцеві церкви, дізналися про минуле францісканських монастирів, познайомилися з творчістю послідовників Леонардо, знайшли на одній з фресок повішеного Іуду (це все тільки в одній Санта-Марія делья Анджелі!), то час підніматися в гори.

З Монте-Сан-Сальваторе (Monte San Salvatorе) відкривається чудовий вид на місто, озеро, на всі околиці. Не соромтеся забиратися на дах місцевої церкви, звідти здається, ніби, ще трохи і злетиш :))

І жодне фото не передає цього відчуття, на жаль.

Про Сан-Сальваторе ходять легенди. Нібито під час вознесіння Спаситель якийсь час пробув на цій самій горі. Навіщо і чому – хто ж знає. Але легенда існує.

До речі, на вершині є невеликий музей. Він присвячений предметам релігійного мистецтва, досить загадковому Братству святої Марти і Доброї смерті і, як не дивно, спелеології.

Наверх ходить фунікулер, також (при бажанні) весь шлях можна подолати пішки.

Якщо в буквальному сенсі спуститися з небес на землю, то подорож продовжиться Швейцарією в мініатюрі (Swissminiatur). У невеликому селі Меліде (передмістя Лугано) знаходиться парк, що дозволяє познайомитися з усіма важливими пам’ятками країни.

Але це аж ніяк не означає, що не треба побачити їх вживу :))

Навпаки, вкрай захоплююче порівнювати зменшені копії з їх оригіналами. Деякі порівняння можна робити просто на місці, адже кантон Тічино там теж представлений у всій красі.

Міста і замки, озера з корабликами, фігурки людей, свята і ритуали, аеропорт Цюріха (в ньому навіть літак аерофлоту є;)).

Величні собори, вежі і пам’ятники. Все тут, навіть Міланський собор присутній – заглянув по-сусідськи

Якщо раптом якийсь значущий об’єкт ви не знайшли, значить, він на реставрації. Деякі лагодження проводять на місці, а серйозні роботи переносять в майстерню. Подивитися, як підтримують форму експонатів, можна через скло 🙂

Не обов’язково ходити по парку пішки, можна кататися на залізниці. Так-так, тут і підйомники працюють, але вони будуть замалі для людини. А ось спеціальна залізниця покатає і дітей, і дорослих.

Пообідати теж можна тут.

У місцевій їдальні готують за традиційними рецептами, і..тадам-тадам … навіть свій город є. Так що квітки цукіні у вашій тарілці будуть зібрані саме там.

Ще овочів, пасти до цього. І братвурст, смажену ковбаску, звичайно.

О, і ось ще місцеве виробництво: лимонад Fizzy :))

Десерти сезонні і, якщо у нас осінь, тут буде пюре з каштанів з вершками і сливовий пиріг

Приїхати в Тічино і не побувати в гротто – велика помилка.

У них, цих традиційних ресторанчиках, сам колорит і сама душа кантону. Асоціації з гротом, скелями абсолютно не випадкові. Взагалі-то, раніше там зберігали продукти, адже в скелі температура значно нижче.

Потім поруч з «природними холодильниками» почали готувати. І, гадаю, що за довгу історію нічого особливо не змінювалося. У правильному гротто не пропонують особливих делікатесів, кухня цікава своєю простотою і автентичністю.

Над вугіллям у великому чані “томиться” полента. Тут вона не рівномірно жовта, а ніби з темнішими крупинками, часто доповнена овочами або м’ясом. Готують пасту, різотто і ньокки, можливо, розподіляючи по днях тижня: у понеділок –  пасту, а, скажімо, у четвер – ньокки.

Завжди можна замовити закуски на зразок місцевих ковбас, копченого м’яса або сиру. Сири гірські, з травами, свіжі (як Büscion), оброблені білим вином (як Zincarlìn).

Ну, і звичайно, буде вино. У Тічино виробляють чарівні вина, як червоні, так і білі. Більш того, тут можна спробувати біле мерло. Вся увага на подачу.

Вино п’ється не з келихів, а з невеликих піал. Формат, вганяючий в ступор багатьох поціновувачів напою (в лапках чи без? :)) і є доброю традицією Тічино 🙂