Феномен племені хунза, який не можуть пояснити вчені

Долина річки Хунза знаходиться на кордоні Індії і Пакистану, її ще називають «оазисом молодості». Чому? Тривалість життя місцевих жителів – 110-120 років.

Вони майже ніколи не хворіють і виглядають молодо. Їх довголіття досі заводить в глухий кут дослідників. Ми докладніше розповімо про життя гірського народу.

Жителі долини Хунза, на відміну від сусідніх народностей, зовні дуже схожі з європейцями.

Згідно з легендою, карликова гірська держава було закладена воїнами армії Олександра Македонського під час його Індійського походу.

Хунзакутів веселить той факт, що когось ще називають гірським народом. Адже вони влаштувалися біля знаменитого «місця гірської зустрічі» – точки, де сходяться три найвищі системи світу: Гімалаї, Гіндукуш і Каракорум. Сьогодні Хунза управляється пакистанським Міністерством у справах Кашміру і Північних територій. Одна з основних визначних пам’яток Хунзи – льодовик, який широкою холодної річкою спускається в долину.

У них власну мову – бурушасхі (Burushaski, спорідненість якої досі не встановлено ні з однією з мов світу, хоча всі тут знають і урду, а багато хто – англійську), Вони сповідують іслам, але не той, до якого ми звикли, а ісмаїлітський- один з найбільш містичних і таємничих в релігії. Тому в Хунза ви не почуєте звичних закликів на молитву. Звернення до Бога – особиста справа і час кожного.

Хунзи купаються у крижаній воді навіть при 15-градусному морозі, до ста років грають в рухливі ігри, 40-річні жінки у них виглядають як дівчата, в 60 років зберігають стрункість і витонченість фігури, а в 65 років ще народжують дітей. Влітку вони харчуються сирими фруктами і овочами, взимку – висушеними на сонці абрикосами і пророщених зернами, овечою бринзою.

Цікаво ще дещо: під час «голодної весни» (період, коли фрукти ще не достигли; триває 2-4 місяці) вони майже нічого не їдять і лише раз в день п’ють напій із сушених абрикосів. Такий піст зведений в культ і суворо дотримується.

Шотландський лікар МакКаррісон, який першим описав Щасливу долину, підкреслював, що споживання білків там знаходиться на нижчому рівні норми, якщо взагалі це можна назвати нормою. Добова калорійність хунзи становить в середньому 1933 ккал і включає в себе 50 г білка, 36 г жиру і 365 г вуглеводів.

У книзі «Хунзи – народ, який не знає хвороб» Р. Бірхер підкреслює такі дуже суттєві переваги моделі харчування в цій країні:
– перш за все воно вегетаріанське;
– велика кількість сирих продуктів;
– в щоденному раціоні переважають овочі і фрукти;
– продукти природні, без будь-якої хімізації, і приготовані зі збереженням всіх біологічно цінних речовин;
– алкоголь і ласощі споживають виключно рідко;
– дуже помірне споживання солі;
– продукти, вирощені тільки на рідному ґрунті;
– регулярні періоди голодування.

До цього треба додати і інші чинники, що сприяють здоровому довголіттю. Але спосіб харчування має тут, безсумнівно, дуже істотне, вирішальне значення.

У 1984 році один з хунзакутів, якого звали Саїд Абдул Мобуд, прибув в лондонський аеропорт Хітроу. Він привів у здивування працівників еміграційної служби, коли пред’явив паспорт. Відповідно до документа, хунзакут народився в 1823 році і йому виповнилося 160 років. Супроводжуючий Мобуда мулла зазначив, що його підопічний вважається святим в країні Хунза, що славиться своїми довгожителями. У Мобуда відмінне здоров’я і здоровий глузд. Він прекрасно пам’ятає події починаючи з 1850 року.

Про секрет довголіття місцеві жителі говорять просто: будь вегетаріанцем, працюй завжди і фізично, постійно рухайся і не міняй ритму життя, тоді і проживеш років до 120-150.

Відмінні риси хунзів як народу, що володіє «повноцінним здоров’ям»:

1) Висока працездатність в широкому сенсі слова. У хунзів ця працездатність проявляється як під час роботи, так і під час танців та ігор. Для них пройти 100-200 кілометрів – все одно що для нас зробити коротку прогулянку біля будинку. Вони надзвичайно легко підіймаються на круті гори, щоб передати якусь звістка, і повертаються додому свіжі і веселі.

2) Життєрадісність. Хунзи постійно сміються, вони завжди в доброму гуморі, навіть якщо голодні і страждають від холоду.

3) Виняткова стійкість. «У хунзів нерви міцні, як канати, і тонкі і ніжні, як струна, – писав МакКарісон. – Вони ніколи не сердяться і не скаржаться, не нервують і не виявляють нетерпіння, не сваряться між собою і з повним душевним спокоєм переносять фізичний біль, неприємності, шум і т.п. ».